Сербія: розбиваємо упередження (недорого)

Нас чекала Сербія!

Їхати в Сербію хотілося. Побачити вежу з черепів, селище Кустуриці, побувати на фестивалі «1000 труб». Але було кілька емоційних «але»: міцна історична сербсько-російська дружба, сербські четники на блокпостах Криму та Донбасу, Слов’яно-Сербська республіка, що мала б утворитись біля днр та лнр та інше.

Ось у таку Сербію ми заїхали: гори, вівці, малинники, холод.


Дійсно, зустріла нас Сербія не дуже гостинно. Літньою температурою +8 градусів, туманом і дощиком, що просто висів у повітрі. Дорогу можна було побачити лише протерши скло шолома засобом Ipone VISOR RAINOFF.  Тож, першу добу у Сербії ми були мокрі, холодні і невеселі.

Фото для розуміння видимості.

На другу добу погода покращила свої налаштування і почалися сербські неочікуваності.

Село Аріл’є. Вони нам свій сік, ми їм свій. 


В селі Аріл’є на секунду зупинилися біля одного будиночку, щоб дізнатись, де живе один з потенційних героїв нашої програми. Господарі будинку  не змогли допомогти, але запросили до свого двору, напоїли кавою та вітамінним напоєм, який тут же ж у дворі закривався на зиму. Це густий томатний сік із молодим часником, перчиком та петрушкою. Зірвали для нас по кілька примірників кожної з культур, що вродила, склали пару кг слив, кілька пляшок домашнього соку, набір стаканів і можливо ще щось, бо у руках була безліч клунків.

Іра намагається винюхати кілограмового помідора


В тому ж селі вирішили знайти фабрику із переробки малини. До речі, Сербія виробляє 30% світового обсягу малини, а якщо говорити про елітну малину, то взагалі 95%(!!!). Це країна, що майже у 7 разів менша за нашу. Тож, коли Баклани приїхали на фабрику, то знімати там нам заборонили… Режимний об’єкт?! ))) Малину у цих краях називають «червоним золотом», певно, до золотих палат пускають не всіх. Але у двір нам винесли 4 ящики тієї самої елітної малини. В стані замороженого мамонта. Слабкі відмовки «нам немає куди класти» не враховувались. Що ж , далі поїхали із малиною…

У Сербії є прислів’я: «Чим південніше, тим сумніше».

І можливо, вираз стосується саме економіки, але по факту все інакше. Бо у південному сербському містечку Гуча ми потрапили на найвеселіше дійство за усю поїздку.

Фестиваль «Гуча, 1000 труб» (через «б») журнал National Geographic ставить у 10-ку найцікавіших серпневих подій в світі. Чисте співпадіння, що ми потрапили  до Гучі у дати  проведення фесту. Важко пояснити те, що там відбувається. З усіх Балкан приїжджають духові оркестри: є класичні, є костюмовані, є циганські, є такі, що роблять вигляд, ніби грають, є п’яні, є напівголі…

Афросерб теж в темі


А подивитись (більше послухати) на них приїжджають відповідні компанії. Містечко на 2 000 мешканців збільшується до 1 000 000 людей. І всі вони одночасно грають на трубах, танцюють, п’ють і їдять.

Фестиваль відбувається 56-й рік поспіль!


Ми розчинились у цьому мільйоні, теж трохи тупцювали під музику, шукали чогось смачно-сербського і не парились через відсутність місцевої валюти – крізь на фестивалі можна розрахуватися MASTERCARD. Говорять, що на фестивалі можна спробувати якусь унікальну «весільну капусту», яку готують лише на великих весіллях, але ми обрали цікавішу тему. Сербський бургер! Береш велику булку, а в неї  сам накладаєш все, що є на величезному лотку. В моєму бургері сусідами стали і ковбаски, і стейк, і бекон. Бутер-мрія! А не якась «весільна капуста»…

Сербобургер!


 

«Гуча, 1000 труб» (через «б») – це реальний «відрив башки».

Але якщо заспокоїти башку і уважно роздивитись те, що є навколо, то можна побачити: намети, що продають футболки-сувеніри із російським президентом; групки четників;  молодиків у футболках «новоросія»;  парочки байкерів («русссских матациклістав» – як вони себе кличуть) з клубу «нічні вовки», що цілують на вулиці руки сербським попам. На мільйон гостей ці фрікі – то крапля в морі, можете і не побачити. Але пропустити людяність звичайних сербів неможливо.

Ззаду пару четників, хлопчина із прапором новоросії на майці. У них операція “Пам’ятник наш”.


Ми зупинились на краю Гучі, в першому ж будинку. І правильно зробили, бо місць далі просто не було. Хазяїн, Драго, напував нас кавою (Борю ракією) і розповідав за життя. Крім здачі будиночків, має дохід від отари вівців, що гуляють десь у горах. А ще, схил гори за будиночками – то його малинники. І за своє «червоне золото» цьогоріч він отримав 18 000 євро – зібрав 10 тон, продав по 1.8 євро за кг. І всі вони так – зарплати мінімальні, на державу ніхто не розраховує, лише на себе. Поговорили, пішли спати. Зранку вже зібралися їхати, як Драго стрибнув у свою машину, наказав нам лишатися на місці і кудись помчав. За 15 хвилин привіз запеченого пошматованого барана. Гроші за «сніданок» брати відмовився. Здається мені, що у той день ми не обідали… )))

Тут була нога барана. Одним помідором закрили питання овочів для усієї нашої компанії та родини Драго


В путь! На Румунію!


Що це за гробниці? Чи коптильні?

Про них та про подорож загалом – на UA:Перший щосуботи о 20.25 – 20.30


Наступний матеріал від «Баклани на Балкани» у starbrothers.com.ua про Румунію. Можливо, він буде про найбільший монументальний барел’єф у Європі. Точно можу сказати, що він буде заключний.

2 коментарі

Leave a Reply

Your email address will not be published.