Життя подібне до змагання, де спорт, наука і підприємництво грають важливу роль. У цьому інтерв’ю ми розмовляємо з українською підприємицею – Іриною Бондарєвою, яка ділиться своєю подорожжю у плаванні, академічній кар’єрі та туризмі. Вона розповідає, як їй вдається знаходити рівновагу між цими різними сферами і як ця рівновага допомагає їй знайти внутрішню гармонію та мотивацію подолати всі труднощі.
Ірина, розкажіть нам трохи про свій шлях в підприємницькому світі та туристичній галузі. Як ви опинилися у цьому бізнесі та чого вдалось досягти?
Я є засновником та керівником туристичної компанії “Dolce Travel”, яка була створена у травні 1999 року. Це було початком для нас у сфері туризму, наші перші кроки. Саме небажання сидіти на одному місці та бажання познайомитися з новими країнами спонукали мене до створення туристичної компанії. А на сьогоднішній день, наша компанія входить до ТОП-кращих в Україні за багатьма версіями, нас знають і поважають не лише в Україні, але і закордоном. Ми дуже багато працювали над цим. Варто відзначити, що у розвитку цього нового виду діяльності мені дуже допомогли контакти, які я здобула, беручи участь у чемпіонатах світу та Європи з плавання, особливо вже перейшовши з професійної кар’єри в категорію “Masters”. Я тоді дуже багато подорожувала. Також, не можу не сказати про те, що великий внесок у розвиток компанії внесла моя донька Наталя, яке є виконавчим директором, креативним менеджером і дуже комунікабельною людиною.
Наскільки зараз, в умовах війни, туризм може бути актуальним? Як часто люди подорожують і які напрямки обирають?
Наша компанія “Dolce Travel” зараз функціонує в обмеженому режимі, і це зрозуміло. Туризм не є зараз найбільш актуальною потребою для наших співвітчизників через війну і саме через його високі витрати. Проте, навіть у цих умовах, не можна сказати, що туризм в Україні не існує.
Ми і далі залишаємося активними та постійно в пошуку можливостей. Ми надалі обслуговуємо корпоративних клієнтів і, звісно, наших вірних давніх туристів, які відчувають потребу в періодичному відпочинку. Нашими переважно обраними напрямками стали теплі країни, такі як Єгипет, Італія та Греція, а також Франція, Туреччина, ОАЕ, Австрія, Іспанія. Іноді, хоч і рідше, наші мандрівники відпочивають на гірськолижних курортах Європи. Таким чином, туризм у нашій країні може бути заснований на усвідомленні різноманітних можливостей і насолоді від мандрівок. Ну і звичайно зараз дуже стрімко розвивається внутрішній туризм. Впевнена, що після закінчення війни збільшиться попит на відпочинок в Україні від іноземних громадян.
Чи було повідомлення про ваше бажання спробувати себе в новому напрямку, справжнім сюрпризом для багатьох оточуючих? Які моменти в житті та діяльності надихнули вас на такий крок?
Знаєте, скільки я себе пам’ятаю, завжди ставила перед собою завдання, які прагнула вирішити на відмінно. Це стосувалося і школи, і спорту. Лише перше місце і найкращий час. Спочатку я шукала шляхи до зони комфорту, але дуже швидко адаптувалася до цієї зони, придумуючи нові завдання для себе.
Можливо, це стало темою мого життєвого підходу. Бувши кандидатом біологічних наук і працюючи доцентом на кафедрі інституту, я зрозуміла, що хочу спробувати щось нове, ризиковане, чого я раніше не робила, і просто покинула інститут. Спочатку це був ріелторський бізнес з іноземними компаніями, і досить успішний, а потім мої наміри спрямувались на туризм. Цьому передувало тривале ознайомлення з багатьма іноземними країнами (Канада, США, Угорщина, Австрія, Польща, Марокко, Люксембург, Німеччина та інші), і, звісно ж, у мене вже були свої перші туристичні контакти. Так і зараз. Зважаючи на об’єктивні обставини, туризм в Україні в найближчі роки не буде таким активним, як до війни. І я відчула, що хочу збагатити своє життя новими враженнями та можливо, знову ризиком або, як не виключено, успіхом. Для мене завжди було і залишається важливим не стояти на місці, розвиватися і, знову ж таки, не боятися виходити за межі зони комфорту. Моя мама любила говорити мені, що я великий фанат, спочатку побудувати паркан, а потім перелізти через нього))) Але як можна порівняти смак задоволення, і, можливо, навіть перемоги, коли ти щось задумав і в тебе це виходить з позначкою плюс?
Ні, це не було сюрпризом, можливо, було деяке здивування, але це, скоріше, стиль мого життя – випробовувати себе в різних образах. Можливо, трохи сміливий))
Я розумію, що такі питання можуть бути болючі, але не можу його обіти, у вашому житті був дуже складний момент, пов’язана з вашим чоловіком. Без деталей, розкажіть, як ця ситуація вплинула на вас і що змінила в вашому житті?
Чотири роки кошмару, які я пережила, назавжди змінили мене. У спекотний липневий день 2006 року я раптово втратила свого чудового чоловіка і все своє попереднє щасливе життя. З цього часу все розділилось на “до” і “після.
Тоді я навіть не мала уявлення про всі випробування, які мене чекали в наступні роки. Я витримала і, чесно кажучи, горджусь тим, що мені це вдалося.
Це було випробуванням навчитися жити з болем і пам’ятати, що час не зцілює. Навчитись глибше розуміти людей, які пережили схожі ситуації, бути більш емпатичною. Безумовно, чотири роки боротьби за життя чоловіка зробили мене сильнішою, хоча психологічно було надзвичайно важко перейти до нового етапу життя. Жити без близького друга, без його постійної підтримки та кохання. Та я безмежно вдячна всесвіту, що він подарував нам прекрасні щасливі роки разом, хоч їх було і не так багато як хотілось би.
На сьогодні, ваше життя розділене між двома містами, Києвом і Лондоном. Як ви справляєтесь з цими викликами, чи ви отримуєте задоволення від постійних переїздів?
На сьогодні, ваше життя розділене між двома містами, Києвом і Лондоном. Як ви справляєтесь з цими викликами, чи ви отримуєте задоволення від постійних переїздів?Київ – це мій дім, і це моя рана від усього, що зараз відбувається в Україні, від цієї несподіваної та жахливої війни. Від військових новин, від яких, знаходячись в Києві, я стаю неймовірно залежною. Від усіх переживань, пов’язаних зі смертю великої кількості найкращих українців та руйнуваннями на нашій землі.
Приїжджаючи до Лондона, я стикаюсь з іншою культурою та менталітетом. Я дуже полюбила Лондон, у мене вже є там справжні друзі – англійці, з якими я люблю проводити вільний час. Декілька років тому я навіть не могла уявити, що буду жити в Лондоні, і ще більше того, що вже досить добре орієнтуюся в одному з найцікавіших та найкрасивіших міст світу. Переїзди зараз справді дуже тривалі та складні, але вони обумовлені необхідністю моєї присутності в Києві через мою роботу в галузі туризму. Звісно, вони не приносять мені задоволення, я навіть сказала б, навпаки, дуже важко з однієї культури, в якій ти звикаєш жити, наспіх переходити і почати жити в іншій. У кожній з цих культур є свій ритм і графік життя, і для мене це не легко.
Які основні відмінності в бізнес-середовищі між Києвом і Лондоном ви відчули в процесі своєї діяльності?
У минулому році я вперше відвідала WTM в Лондоні. Це одна з найбільших світових туристичних виставок. Цього року я теж вирішила не пропускати виставку, яка розпочалася 6 листопада. І ось, саме за цей рік, мені стали очевидні відмінності між туристичним бізнесом в Україні та Англії.
Кількість українських туристів, які мають можливість подорожувати по різних країнах і континентах, це зараз, можливо, звучить дивно, виявилася значно більшою порівняно з англійцями. Більшість англійців віддає перевагу проведенню своїх коротких відпусток в межах країни, я б назвала це якимось спартанським видом відпочинку. Вони дуже полюбляють своє морське узбережжя. Їх не зупиняє холодна морська вода і не завжди сонячні та теплі дні. Багато англійців з великим задоволенням подорожують автомобілем, завчасно розробляючи маршрут і місця зупинок, блукаючи по пагорбах, луках, вздовж каналів і річок, тісно контактуючи з природою та не перестають дивуватися їй. Молодь, вирушаючи за кордон, як правило, обирає доступний за ціною відпочинок, так само, як і більшість англійських сімей, які можуть провести свої відпустки в різних країнах. І, скажімо, лише обмежена частина англійських сімей відпочиває в дорогих готелях та на розкішних курортах. Іншими словами, я хочу сказати, що український туристичний бізнес охоплює значно більшу частину наших громадян, з більш широкою географією поїздок та рівнем готелів.
Де ви бачите себе через п’ять років?
Дуже цікаве питання. Дякую. Я бачу, і впевнена, що так і має бути, підйом та розквіт туристичної галузі після закінчення війни. У мене це асоціюється з ситуацією після пандемії COVID-19, коли відновилися авіаперевезення, і навіть ті, хто раніше не особливо подорожував, масово почали відпочивати за межами своєї країни. Тому в сфері підприємництва через п’ять років точно буде момент розквіту.
Щодо мого нового захоплення… Тут поки що можна лише фантазувати. Я не боюся експериментувати, для мене дуже важливий особистісний ріст та постійне вивчення нового. Це для мене є повітрям, що дає життя, та досягненням внутрішньої гармонії.
Які поради ви могли б дати іншим жінкам, які розглядають можливість зміни своєї кар’єри та випробування чогось нового після подібних труднощів?
Давати поради, напевно, не завжди вдячне заняття, і тут багато залежить від попереднього життєвого досвіду, сміливості, вміння подолати труднощі і, безумовно, особистісних якостей. Також потрібна певна доля здорового авантюризму та здорового глузду. Мені на думку приходить крилатий вислів Наполеона: «Головне — ув’язатися в бійку, а там вирішимо, як її вигравати». Звісно, я вважаю, що в будь-якому місці і в будь-якому віці не слід боятися починати все спочатку. Успіх – це кращий оратор у світі.
Які професійні та особисті цілі ви ставите перед собою у вашому майбутньому?
В першу чергу я вірю і чекаю нашої Перемоги, і з самого початку війни не припиняю вносити свій скромний внесок у нашу спільну справу.
Як керівник туристичної компанії, я з нетерпінням чекаю повернення до Києва, до нашого улюбленого офісу та відновлення роботи в звичному режимі. Чекаю відкриття аеропортів в Україні, щоб ми могли вільно літати куди забажаємо.
Я хочу отримати цікавий результат від втілення своєї сьогоднішньої мрії. Якщо вже я її придумала, то потрібно спробувати і не зупинятися. Що це буде, ви дізнаєтеся зовсім скоро.
Ну і як будь-яка мати, я дуже бажаю для своїх дітей успішного та щасливого життя, пишатися їхніми досягненнями і звершеннями.
Що вас найбільше надихає та допомагає вам рухатися вперед у вашому житті та кар’єрі?
У складні моменти життя, ще з дитинства, я завжди звертаюся до мудрих слів, що найважливішою та величною Перемогою є перемога над самим собою. Так було, коли протягом багатьох років я була членом збірної команди України з плавання. Потім, маючи двох маленьких дітей, під час підготовки та захисту дисертації в Інституті кібернетики Академії наук України. І, звісно, шлях до досягнення успішних позицій у сфері туризму був непростим, з багатьма невідомими складовими та такою ж кількістю помилок, які з цього випливали.
Мене надихає те, що закладено в мені з дитинства. Завжди і при будь-яких обставинах не залишатися на місці, шукати нове, не втрачати оптимізму, прагнути та подолати перешкоди нашляху до досягнення неперевершеного смаку досягнення мети.