Тренерка та постановниця Руслана Почтарьова розповідає про свій перший крок у професію, труднощі й перемоги початкового етапу, а також про те, як формувалася її методика, філософія тренувань і сучасний підхід до виховання спортсменок. Руслана ділиться — яким має бути тренер сьогодні, що допомагає дітям досягати результатів і як гімнастика формує характер.
Руслано, як відбувся ваш перший крок у професійну діяльність?
Все почалося тоді, коли я ще сама продовжувала виступати. Я паралельно почала тренувати перших учениць — і це був момент істини. Я відчула, що мені подобається передавати досвід, пояснювати, показувати та бачити, як у дітей загоряються очі, коли в них щось виходить. Тоді я зрозуміла, що хочу не лише бути спортсменкою — хочу бути наставницею.
Де ви працювали вперше?
У своїй рідній школі. Це був знайомий простір, але нова відповідальність. Мені довірили групу маленьких дівчаток, і я дуже гостро усвідомила, що переді мною — чужі діти, чиї батьки очікують результатів, розвитку й безпеки.
Які труднощі виникли на старті?
Найскладнішим було знайти баланс між строгістю та м’якістю. Діти швидко відчувають емоції тренера: якщо перегнути — з’являється страх, якщо бути надто м’якою — падає дисципліна. Потрібно було навчитися правильно комунікувати й з дітьми, і з батьками, вибудовувати авторитет, структурувати тренування так, щоб вони були ефективними, але не виснажливими.
Хто підтримав вас у перші місяці роботи?
Моя родина завжди була моєю опорою. Також великий вплив мав хореограф Феофан Григорович та тренерка Вікторія Олексіївна. Саме вони допомогли мені в перші складні моменти, підсилювали віру в себе та давали поради, які я використовую й досі.
Які навички вам довелося опанувати одразу?
Педагогічні навички, вміння чути кожну дитину, правильно структурувати тренування, працювати з групою різного рівня підготовки та вміти мотивувати так, щоб дитина сама хотіла приходити наступного дня. Це велика школа, яку ніде не викладають — її проходиш лише в реальній роботі.
Що найбільше запам’яталося з перших років роботи?
Перші перемоги моїх вихованок. Коли дитина виходить на килим, долає страх, робить усе, на що її навчали, — це неймовірне відчуття. Ті маленькі медалі були для мене важливішими, ніж усі мої власні. У той момент я зрозуміла, що тренерство — це моє справжнє покликання.
Які успіхи стали для вас ключовими у професійному зростанні?
Насамперед — успіхи дітей. Їхні медалі, прогрес, виконання нормативів КМС, участь у всеукраїнських та міжнародних турнірах. Далі — постановочна робота: створення програм для чемпіонатів України, участь у суддівстві. Усе це формує ширше розуміння спорту й дозволяє бачити його з різних сторін — як тренера, постановника та оцінювача.
Чи змінилася ваша методика з роками?
Дуже. Спочатку я робила акцент на техніці та вимогливості. З досвідом зрозуміла, що дитина не машина. Потрібно враховувати її психологічний стан, характер, темп розвитку, особливості сприйняття. Тепер моя методика комплексна:
– техніка,
– гнучкість,
– хореографія,
– сила,
– музичність і артистичність,
– психологічна стійкість.
Я вчу дітей не просто робити елементи, а проживати номер, відчувати себе в ньому.
Як ви знаходите підхід до кожної спортсменки?
Через спостереження й довіру. У кожної дитини свій темперамент: хтось потребує суворості, хтось — м’якого підштовхування, а хтось — максимальної психологічної підтримки. Моє завдання — відчути це. Коли дитина відчуває, що її розуміють, вона працює з набагато більшою віддачею. Які курси чи навчання дали вам найбільше?
Я пройшла майстер-класи з методики викладання, гнучкості, роботи з музикою, хореографії та спортивної психології. Дуже багато дала можливість спостерігати за тренуваннями збірної України та вивчати міжнародні практики. Це допомагає створювати сучасні, конкурентні програми.
Яка професійна помилка стала для вас уроком?
Надмірна суворість на початку кар’єри. Я хотіла швидкого результату, але зрозуміла, що для дітей важлива не тільки дисципліна, а й емоційна безпека. Зараз я створюю атмосферу, де вони не бояться помилятися — і тому ростуть набагато швидше.
Що, на вашу думку, вирізняє вас серед інших тренерів?
Індивідуальний підхід та поєднання трьох складових: техніка, артистичність і психологія. Я намагаюся виховати не лише спортсменку, а особистість. Моє завдання — щоб дитина почувалася сильною, сміливою та впевненою у собі не тільки на килимі, а й у повсякденному житті.