Grohotsky: «Творчість — це не запрограмований процес»

Від нього віє неймовірним теплом та щирістю. Справжній, усміхнений, з магнетичним поглядом блакитних очей. Цілеспрямований, бо має спортивний характер, ліричний – бо, музика в душі, стані, серці. Абсолютно нетипова, для цинічних джунглів шоу-бізнесу, особистість. Під час розмови мені пощастило відчути магію його стану, стати частиною відвертої душевності та чесності. І таки вловити своє прискорене серцебиття! Знайомтесь, Grohotsky, він же — Ігор Грохоцький. 

грохоцкий

Ігоре, в музику ти потравив через не досить приємні обставини, але на щастя, таки потрапив. Сьогодні з висоти всього що досягнуто, з досвіду перемог в обох сферах, кого в тобі більше: музиканта чи спортсмена?

Це досить філософське питання. Раніше був спортсменом до останньої клітинки, став – таким же закоханим в музику. Кого нині більше?? Поміркую… Знаєте, я не шкодую ні про жодну миттєвість, що відбулася в житті. Але розумію, що міг і мав би взяти гітару в руки раніше, почати грати та писати не в той період, коли це почалося.

Якби нині таки була можливість повернути час назад і обрати: ти б пішов далі по дорозі музики, чи повернувся у спорт?

Такий вибір – це непросто. Сьогодні я довіряю інтуїції і відчуттям сильніше, ніж теорії та знанням. Можливо в майбутньому я правильніше все закцентую, і усвідомлю свій вибір. Але сьогодні, вже вміючи аналізувати, репрезентувати, я пишу. Пишу про те, що відчуваю, сприймаю, бачу. Все, що я накопичив в процесі розвитку, дорослішання, тепер виливається у творчість. Отже, музика перемагає спорт (посміхається)!

Як проходить день музиканта Ігоря Грохоцького?

В кожному дні є музика, співи. Щось чую — відразу відображаю, вкладаю у свої вокальні партії. По можливості роблю вправи для дихання, техніки співу. Є заняття по сценічній мові, дикції. Важливе місце щоденно належить йозі, стрейчінгу. Звісно, коли дозволяє час.

Яке ж місце залишилось футболу?

Я граю в ФК «Маестро» — клуб зірок-футболістів, активно відстоюю честь рідного селища у чемпіонаті Миронівського району. Ми у минулому році стали чемпіонами (посміхається), нині – бронзові призери. Подивимось, як буде далі.

Чи мрієш (можливо, маєш конкретні плани) проявити себе на іншій мистецькій ниві? Кіно, театр, живопис? Часто-густо творчі люди звертають свою увагу далі, ніж лишень на свою «основну лінію»?!

У мене є досвід гри на театральній сцені. Це було за часів навчання в академії «Динамо». Я, Артур Купрій та Тарас Стретович (мої друзі по академії) були задіяні у виставах на базі Національної дитячої бібліотеки України, яка розміщувалась поруч. І добре згадується, як важко було все вивчити, та ще й обіграти творчо. Можливо надалі варто подумати над ширшим поглядом, але поки вистачає всього, що є. Згадую, як на початку «Голосу країни» я не знав, що і як говорити, як триматись, комунікувати. Тоді я почав багато читати і реально розумію, що це допомогло. Я став глибше аналізувати, сприймати, інтерпретувати… Це не стільки про інші шляхи, але це є частиною внутрішньої творчості, самозростання. Скажу по секрету: я трохи боюсь камер. Певно, в цьому напрямку я б повчився. Повчився б вірно себе проявляти. Але поки такого глобального на меті немає, нині — все в музику!

Але ти став відомим, отже камери, глядачі, заходи — як тінь! Як ставишся до критики, чи думка реально важлива у будь-якій ситуації?

Я сам не є класичним критиком. Звісно, можу сказати людині щось, але ніколи так, щоб образити… Мене самого не часто критикували поки що, але звісно досвід був. Наприклад, Юрій Рибчинський в свій час «розтрощив» моє виконання пісні «Тільки раз цвіте любов», сказавши що такі люди навіть в караоке не мають співати. Нічого, співаю і не в караоке. В підсумку до предметної критики ставлюсь нормально. Сприймаю, і якщо дійсно по справі – роблю висновки.

Ігоре, чи немає у тебе бажання підкорити відомі європейські конкурси, наприклад «Євробачення»? Тим більше, маєш досвід виступів та перемог за межами країни? Нині, у нас в Україні дуже крута схема обрання представника на те саме «Євробачення». Може, це – твоє?

Я розумію, що для такого масштабного конкурсу необхідна англомовна пісня. Можливо, на стадії відбору цілком прийнятно співати рідною мовою, але далі — лише англійська, або щось надаутентичне, етнічне, наше. Все вищеназване — це особливий стиль, в якому я не працюю. Хоча заради справедливості скажу, що переможці останніх років руйнували стереотипи, «били» своєю самобутністю, даючи надію «не формату»! Життя покаже!

Чи вважаєш ти себе популярним артистом? І що таке популярність особисто для тебе?

Популярність — це відносна категорія. Її можна виміряти заповненими залами, частотою появи на телебаченні, масштабними фінансовими вливаннями з боку іменитих продюсерів. Останнє закріплює успіх перших «відносностей», скажімо так. Але головне робити свою справу щиро та чесно. Це запорука будь-якого успіху.

Тоді чи хочеться більшої популярності? І що для цього треба робити?

Хочеться, не стану приховувати. Я відкритий до будь-якої співпраці, маю матеріал не зіпсований упором на комерцію. Я мав досвід спілкування з продюсером у Лондоні, який почувши мою пісню англійською, сказав: «Ще таких 5 і запрошу тебе писати альбом».

Люди, які можуть вкладати кошти хочуть «тут и сейчас», але творчість — це не запрограмований процес, отже «сейчас» — це не завжди реально. Буду працювати, перед усім – над собою. Але працювати так, аби не перегоріти емоційно, фізично. Щоб вистачало сил на цю роботу, на виступи, на себе. Щоб всього було в міру. Все буде, обіцяю! Тоді і побачимо, як зміниться показник популярності Ігоря Грохоцького.

Які крайні творчі здобутки, радують тебе особисто?

Вийшло декілька моїх пісень: «Будь зі мною» (музика/слова — Павло Ротар), «Твої сни» (музика\слова — Ігор Грохоцький). До речі, вони звучать в серіалі «Киев днем и ночью» на Новому каналі.  Це неймовірно радує та мотивує! Звісно, я активно працюю над новим репертуаром, буквально у найближчий час презентую композицію з романтичною назвою «Ти брала в руки море» (музика Павло Ротар/Ігор Грохоцький; слова — Павло Ротар). Крім того, маю в активі декілька відеоробіт. На ту саму «Будь зі мною», яка як я знаю, дуже до душі слухачам. Крайнє відео на пісню «Твої сни», побачило світ зовсім нещодавно. Крім того, намагаюсь активно виступати, і, сподіваюсь, радувати людей.

Чого не повинен робити артист заради підвищення популярності? Чи будь-який піар — піар? Чи різні «цікаві історії», штучні «шлюби, діти, скандали» — це не ти, не твої методи?

Звісно є артисти, які на такому далеко йдуть, їм це в кайф. Не дуже це розумію. Особисто я, почав шлях в музиці чесно: колишній футболіст, який через травму залишив спорт і прийшов у творчість. Я маю свій певний запас і запал, і хочу все це розумно витрачати. А не розвіювати на вітер, на штучні фарби. Хочеться справжнього, істинного, а не одноразового.

На якій музиці ти зростав, чи мав кумирів?

В 5 років я на зубок знав альбом гурту «ABBA», почав нормально (сміється). Потім мене заворожив Queen та їх «Bohemian Rhapsody». Я не цурався слухати Ріккі Мартіна, Sclub7. Постери на стінах не висіли, зізнаюсь, але надихали! По виконанню, по манері, по відчуттю мій кумир – це              Джеф Баклі. До душі нині Muse, Coldplay, Radiohead.

Тобі — 26, ти вже не хлопчик, ти — досить дорослий, як для чоловіка. Отже, є про що думати, що аналізувати. Про що відверто шкодуєш, чим навпаки – пишаєшся в житті? Як музикант і просто людина?

Як музикант однозначно шкодую про те, що не почав грати раніше. Якби почав раніше, то мав би професійніший рівень, більше колег-однодумців, всього більше. Як людина – про втрачений шлях після перемоги в творчому проекті. Не було мети відразу стати зіркою, але хотілося і розумілося, що потрібно рухатись вперед, щось робити, співати, знімати кліпи. Був розрахунок на сам проект, адже як його переможець я плекав певні надії. Не все виправдалось, це трохи збило. Я пізно зрозумів, що маю розраховувати лише на себе. Але тим не менш, відчуваю що саме  зараз, тільки розпочинається мій шлях на велику сцену.

Сцена-мрія, чи сцена-мрії?

MadisonSquareGarden, The O2 Arena. Реально бачу себе там.

З ким із сучасних українських виконавців ти мріяв би заспівати в дуеті? 

Мріяв би з Андрієм Хливнюком, Джамалою. Якщо не лише про колег з України, то з Томом Йорком.

Чи вдається відпочивати? Як ти це робиш?

Займаюся йогою та футболом, бігаю, проводжу час із близькими та друзями. Це все надихає, окриляє, дозволяє поповнити той самий енергетичний запас, відновити сили.

Що бажаєш людям, друзям, всім? Не на свята, щоденно?

Завжди бути здоровими! Підтримки бажаю, щоб не втрачались люди ні професійно, ні по життю. Бажаю вірити в те, що вони роблять. Цінувати все і всіх, хто поруч з вами, хто вам важливий. І нехай мрії стають реальністю.

 

Фото: Андрій Корень, Максим Карпов

No Comments Yet

Leave a Reply

Your email address will not be published.

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>